Закарпаття – мальовнича місцина. Зрозуміло, що вагому роль у красі краю відіграють гори. Цікаві загальновідомі маршрути, що приваблюють туристів, з одного боку, і таємничі місця, досі непізнані людським оком – з іншого. Туристичний центр розповідає про цікаву та незвичну гору Кобила, легенду про виникнення її цікавої назви та маршрут до вершини.
Одним із таких місць є гора Кобила, що розташована у Рахівському районі. Висота вершини - 1177 м над рівнем моря. Схили гори заліснені, вершина - безліса полонина. Біля підніжжя гори розміщені смт. Кобилецька Поляна (на північний захід) і село Косівська Поляна (на південний схід). На південь від вершини розташований перевал - місцева назва Пересліп.
Мабуть, усі туристи звертають увагу на назву гори – Кобила. А й справді, вона є доволі нетиповою, як для гірської вершини.
Чому саме Кобила?
Існує легенда, згідно з якою, блукаючи лісами, втікачі з Галичини й Буковини натрапили на поляну, біля якої зливаються дві гірські річки. Тут можна було випасати худобу. Поселилися на тому місці й жили собі — гадали, що ніхто їх ніколи не знайде, і служити панам не доведеться.
Та минуло небагато часу, і про поселенців довідався угорський дворянин Жигмунд. Вирішив надіслати до них своїх вояків, аби збирали данину. Та не корилися втікачі. А одного разу вояків зустріло село кілками й сокирами. Паном було прийнято рішення навернути людей до віри, аби вони боялися Бога і платили данину. Проте люди не підкорилися і наступного разу.
Тоді Жигмунд однієї весни послав силу-силенну озброєних вояків, наказав розгромити опришків (саме так він та його «слуги» називали селян), золото й срібло відібрати і поселення назавжди скорити. А селяни зібрали все золото та срібло, що мали, пов’язали на кобилу та наказали одному із парубків вести її на гору. Військо хлопця пропустило, однак запізно зрозуміло, що він був опришком та повіз тварину із грошима. Так і погналися вони за ним. Наздогнали вояки хлопця, схопили його, пов'язали. Але ніяк не могли зловити шкапину. Пробували і приманювати, і наздоганяти, і стріляти почали, а кобила віддалялася. Вже поранена, обійшла гору й зникла. Подейкують, сховалася у печері, яку опришки закрили великим каменем допоки билися з військом. Гроші потім так і не знайшли. Як і нещасну тварину. Пізніше цю печеру не ризикнув відкривати ніхто, бо вояки її заворожили. Відтоді гору назвали Кобилою, а село біля неї — Кобилецькою Поляною.
Мабуть, саме такі цікаві історичні легенди і приваблюють туристів. Тому, якщо вирішите поїхати до села Кобилецька Поляна, аби піднятися на гору Кобила, то Туристичний центр «Рахівська Гуцульщина» пропонує нижченаведений маршрут.
Досить цікавим, хоча й маловідомим є дорога на гору із с. Косівська Поляна. Майже до самого початку пішохідного маршруту, який розпочинається одразу за мостом через річку Кісва в урочищі «Ставище» веде автомобільна дорога Луг-Косівська Поляна. А одразу за мостом розпочинається маршрут. Майже 85 % його пролягають лісом, що забезпечує комфортність підйому навіть у спеку.
Тривалість маршруту приблизно 2,5 години вгору і 1,5 години вниз. Спускатися пропонують іншою стежкою до перевалу і вниз у Косівську Поляну через урочище «Потоки».
Дорогою вгору трапляються найрізноманітніші дерева: 300-річні буки, величезні дуби. Крім того, 2 джерела зі смачною джерельною водою. Одне з них, до слова, аж на самій вершині. Дорогою назад можна натрапити на два джерела «Буркут».
Із вершини гори Кобили відкриваються неймовірні чудові пейзажі на всі Карпатські вододільні хребти й вершини, Румунію, село Косівська Поляна, Великий Бичків, Росішка та багато інших мальовничих міст.
