Українські форми чоловічих імен на «-ко» - Марко, Степко, Михалько, були зафіксовані ще наприкінці 11-го століття на стінах Софії Київської.
В українській мові відсутні чоловічі імена, такі як Міша, Діма, Вадік або Юра. Оскільки в нашій мові відсутній словотворчий суфікс –ік в іменах, він є лише у російській мові. Тому чоловічі імена, що утворені за допомогою цього суфіксу, є росіянізмами, пише філологиня Ольга Васильєва у Facebook.
Як правильно називати чоловічі імена українською мовою
Варто раз і назавжди запам’ятати, що в українських іменах відсутній суфікс –ік. Тому буде правильно, якщо говорити та писати імена – Толик, Віталик, Вадик, Славик тощо.
«Наприклад, на Полтавщині бабуся, якій було сто років, називала свого онука, мого чоловіка, Толиком і Тольком, але ніколи – Толіком. Це тому, що так навчили її батьки, бо ще століття тому українці не говорили російською. Натомість «діми» та «віталіки» - це суржик», - пояснює Ольга Васильєва.
Мовознавиця нагадала, що розмовні форми чоловічих імен в українській мові такі:
Не Ваня, а Ванько, Іванко чи Івась.
Не Міша, а Михайлик, Мишко та Михась.
Не Юра, а Юрчик, Юрко та Юрась.
Не Паша, а Павлик чи Павлусь.
Не Петя, а Петрик, Петько чи Петрусь.
Не Андрєй чи Андрюша, а Андрійко чи Андрусь.
Не Гордєй чи Гордюша, а Гордійко чи Гордусь.
Не Костя чи Костік, а Костик, Кость або Костусь.
Не Саша, а Сашко, Санько, Олелько або Лесь, Лесик.
Не Альоша, а Олекса, Олешко.
Не Льоня, а Ленько.
Не Олєжа, а Олежко, Олькó або Лесь, Лесик.
Не Гріша, а Гришко, Гриць або Гринько.
Не Нікіта, а Микитка або Микитко.
Не Коля, а Миколка або Колькó.
Не Сьома, а Семко, Сенько або Семенко.
Не Стьопа, а Стець, Степко або Степанко.
Не Женя, а Євгенко.
Не Гєна, а Генко, Геник чи Генусь.
Не Рома, а Романко, Ромась або Ромко.
Не Дєня, а Дениско чи Денько.
Не Тьома, а Артемко або Темко.
Не Вася, а Василько, Васьо чи Васько.
Не Марік, а Марик або Марко.
Не Даня чи Данік, а Даник, Данько або Данилко.
Не Бодя, а Богдась, Богданик, чи Богданко.
Не Боря, а Борик, Борко чи Бориско.
Не Слава чи Славік, а Славик або Славко.
Не Владя чи Владік, а Владик або Владко.
Не Толя чи Толік, а Толик або Только.
Не Віталя чи Віталік, а Вітик або Вітась.
Не Вітя, а Вітько.
Не Федя, а Федусь чи Федько.
Не Вова, а Володик або Володько.
Не Сєрьожа, а Сергійко.
Не Кірюша, а Кирилко.
Не Ігорьоша, а Ігорко.
Не Іллюша, а Ілько.
Не Льова, а Левко.
Ольга Васильєва зауважує, що українська мова тяжіє переважно до відкритих складів, коли слова закінчуються на голосний звук. Тому чоловічі форми імен природно закінчуватимуться на –ко. Філологиня звертає увагу на те, що вони були зафіксовані на графіті Софії Київської аж від кінця одинадцятого століття – Степко, Михалько, Марко.
