Цікаві факти про відому закарпатську страву, яка вже стала справжньою родзинкою нашого краю. Подаємо публікацію дослівно.А ви знаєте, що Рахівщина є батьківщиною банушу? А саме село Костилівка (давня назва Берлибаш), де майже щороку (починаючи з 2006-го) відбувається колоритний гуцульський фестиваль, присвячений цій страві — «Берлибаський бануш», під час якого неодноразово проходили змагання з найкращого приготування цієї страви. Оскільки над селом височіє однойменна полонина Берлибашка, там із давніх давно гуцули виписали свої корови, які забезпечували основний інгредієнт банушу — сметану.
Бануш, банош, скумирда (так називають його в селах Ясінянськоі долини) — в'язка кукурудзяна каша, зварена на домашній чи, як правило в гуцулів, на полонинській сметані або вершках. Дослівний переклад запозиченого з румунської та болгарської мови слова бануш означає борошняна каша.
Бануш — це традиційна гуцульська страва, яка має багатовікову історію. І є однією з улюбленіших страв гуцулів. Її не слід плутати з токаною, кулешею, чиром, мамалигою та іншими стравами, як часто думають туристи.
Справжній гуцульський бануш готується на відкритому вогні й виключно з основних компонентів, без додавання бриндзі чи шкварок та грибів, які часто додають вдома або в ресторанах до банушу, на заводській сметані для збільшення жирності та калорійності.
Рецепт берлибаського банушу:Для приготування беремо домашню або полонинську сметану чи вершки, кукурудзяну муку середнього помолу і сіль.
Сметана вливається в казан і доводиться до кипіння, потім у казан (з розрахунку орієнтовно сто грамів муки на літр сметани) повільно й ретельно помішуючи висипаємо кукурудзяну муку. Консистенція має бути не надто густа й не надто рідка, як, до прикладу, дитяча манка. Потрібно постійно помішувати для уникнення пригоряння та утворення мучних грудок. Солимо за смаком. Готується доки не почне проступати масло, коли бануш вкриється маслом, страва готова.
Про бануш навіть існує легенда.Неподалік від Рахова жив собі ґазда, тримав отару овець, з чого й жив. Повсякдень харчувався овечим молоком, сиром, вурдою, бринзою, всім тим, що Бог давав на городі та в саду. Одного разу ґазда пішов на торговицю продавати овечу бринзу та вурду, там гуцули-ґазди з Рахівщини завжди закупляли борошно, оскільки в краї не росла пшениця. І тут один торговець, якого звали Банош, запропонував йому муку жовтого кольору, ґазда хоч і вагався, та все-таки придбав півкіло тої муки. Повернувшись додому, надумав на вихідні в дворі приготувати їжу на вогнищі. Розпалив ватру, поклав казан і почав гадати, як приготувати щось із тієї жовтої муки, надумав, що можна спробувати на сметані, щоб було смачніше, з думкою, що сметана жовте борошно забарвить у білу кашу. Взяв сметану та насипав до казана, почекав, поки не почалося кипіння, після чого почав добавляти кукурудзяну муку, повільно помішуючи на малому вогні. Після години зняв ту страву з вогню та поніс до хати. Жона (файна гуцулка) поїла ту страву і запитує чоловіка: «З чого приготовелена ся страва?» Той відповів: «З жовтої муки, яку я придбав у Баноша на торговиці». Жона похвалила чоловіка та подякувала за дуже смачну страву.
В Костілвці є ще одна легенда про цю страву.Сім'я гуцулів літувала худобу на полонині. Чоловік з синами пас корів, а жінка залишалася на господарстві та готувала їжу. Одного разу налетіла буря з градом і жінка не встигла набрати чистої води з струмка, щоб приготувати кулешу. Вечоріло і чоловік з синами ось-ось мав повернутися. Жінка не знала, що приготувати, адже чистої води ніде не було. Тоді вона вирішила замість води використати сметану. Зварила вечерю, поставила перед чоловіком та синами. Чоловік скуштував і питає: "Що це ти таке приготувала? Це не кулеша!"."Ба, но, їж, що є", - відповіла жінка. Повечеряли... Усім дуже посмакувало, аж казан вилизали. "Смачний цей твій баноїж! Приготуй завтра ще!"- попросив чоловік. Так у гуцульській кухні з'явилася страва - бануш.
