Анорексія, булімія, компульсивне переїдання – ці слова звучать знайомо, адже історії про людей, які страждають через розлади харчової поведінки час до часу виринають на шпальтах різних видань. Але для багатьох ці проблеми зовсім не далекі історії про зірок і відомих моделей. І сьогодні ми ділимося важливими порадами про те, як допомогти, а не нашкодити своїм дітям, які зіштовхнулися ними.
Мрія про ідеальне тіло чи руйнівне почуття провини? Недуга чи звичайна примха? У суспільстві, де дієти стали буденністю чи не кожної жінки та багатьох чоловіків, складно побачити цю межу. Коли гра з калоріями переростає у справжню війну з собою? Що таке харчові розлади? Як визначити, що вашому підлітку потрібна підтримка та професійна допомога? Коли варто бити на сполох? Як не нашкодити своєю підтримкою, а справді допомогти дитині?
Психологиня й арт-терапевтка клініки «Redefine» Івана Самойленко розповідає про розлади харчової поведінки та причини їх виникнення. Саме цій темі вона присвятила свою книгу «Війна з їжею».
Заснована на сучасних дослідженнях і психотерапевтичних методиках книга написана просто та відверто, що дозволяє читачам не лише дізнатися про те, що таке розлади харчової поведінки й методи лікування, а й безпосередньо зазирнути в думки людини, що бореться з психічним розладом. Елементи щоденника й художньої автобіографічної розповіді переплітаються із нейропсихологічними дослідженнями та важливою інформацією про природу розладів і практичними методиками роботи зі ними. Крім того, «Війна з їжею» – це ще й підручник із самодопомоги з корисними вправами, добіркою необхідної психологічної інформації та основами дієтології.
У ЩО ВДЯГНЕНІ РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ
Розлади харчової поведінки (РХП) – анорексія, булемія, орторексія та компульсивне переїдання, це другі за смертністю розлади психіки (поступаються вони виключно опіоїдним залежностям.) Проблема не тільки у дефіциті ваги чи фізіологічному факторі – за статистикою Американської Асоциації Нервової Анорексії та Дисоціативних розладів (ANAD), 26% людей із розладами харчової поведінки покінчують життя самогубством. Ця статистика є ілюстрацією того факту, що РХП – це не про їжу. Правила та ритуали, пов’язані із контролем тіла, а також переїдання та зриви, це спосіб людини впоратись із тим хаосом, який відбувається в неї всередині.
Анорексія, булемія, компульсивне переїдання… Якими вони бувають? В офіційній класифікації хвороб розглядають ці три види розладів харчової поведінки, але психологи практики виділяють ще такі порушення як орторексія (жорсткий розподіл їжі на корисну та некорисну, страх з’їсти «сміття») та бігорексія (страх мати недостатньо рельєфне тіло).
З анорексією більшість уже знайома, оскільки ця тема упродовж останніх десятиліть набула неабиякого розголосу.
Анорексія – це стрімке зниження ваги, обмежувальна дієта (контролюються калорії, вага, типи їжі, час прийому та все, що можна собі уявити). Анорексію діагностують не лише, коли вага людини сягає позначки у 35 кілограмів. Тут ідеться скоріше про поведінку та мислення. Навіть людина, вага якої «в межах норми» може страждати на РХП. Анорексія викликає порушення майже всіх фізіологічних та гормональних процесів – призупиняється синтез гормонів, які відповідають за жіноче здоров’я та синтез серотоніну, а дефіцит ваги впливає на здоров’я кісток, серця та інших органів.
Нервова булемія – це про хвилі переїдань та «компенсації» цих переїдань спортом, слабильними препаратами та блюванням й іншими видами самопокарання. Організм страждає не лише від постійного перебування в екстремальних станах, а й від нав’язливих тривожних думок про їжу.
Компульсивні переїдання – це епізоди переїдання, які людина не може проконтролювати. Зазвичай такі ситуації супроводжуються великою кількістю сорому та провини, які людина знову ж таки компенсує їжею. Їй складно вирватись із циклу залежності, через що страждає її фізичне та психічне здоров’я, соціальне життя.
Підлітки з абсолютно різними показниками ваги переживають себе та своє тіло однаково – у відторгненні та соромі.
Усі ці розлади мають схожі механізми, які я опишу трохи згодом. Відрізняються вони скоріше за зовнішнім проявом. У практиці я часто помічаю, що підлітки з абсолютно різними показниками ваги переживають себе та своє тіло однаково – у відторгненні та соромі.
Причиною цього може бути дисморфофобія.
Дисморфофобія – це переживання зміни зовнішнього відображення тіла, під впливом огидливого ставлення до нього та з фіксацією на його дефектах. Цей симптом насправді впливає на те, як людина візуально бачить своє тіло. Тобто, коли людина з дисморфофобією, дивиться на своє відображення у дзеркалі вона справді не бачить «реальної картинки».
Хто в небезпеці?
Тригером для усього переліченого вище може стати підлітковий вік, адже в цей час дуже швидко змінюється тіло, а разом із ним життєві цінності та цілі, і психіка не встигає пристосуватись до цих змін.
Звідки з’являється думка про недосконалість свого тіла? Причиною часто стає пережитий травматичний досвід.
Під прицілом РХП також опиняються тривожні, схильні до депресії або залежностей люди. Такі особливості, на жаль, зумовлюють біологічні аспекти, наприклад швидкість нервових імпульсів та чутливість серотонінових рецепторів. Але добра новина в тому, що ми можемо самі впливати на наш мозок, тренуючи його у нових умовах (у психотерапії та позитивному досвіді стосунків.)
Звідки з’являється думка про недосконалість свого тіла? Причиною часто стає пережитий травматичний досвід. Це не обов’язково автокатастрофи чи стихійні лиха. Мова йде про той досвід, з яким людина не змогла впоратися в певний момент свого життя, бо не мала достатньо ресурсів. У ролі такого досвіду часто з’являється булінг, сімейні проблеми, фізичне або сексуальне насильство. Але як цей досвід перетворюється на нескінченні правила, блювання після вечері та неконтрольоване переїдання? Нижче описані психологічні механізми розладів харчової поведінки.
Звинувачення тіла
Тіло запам’ятовує болючі слова або небажані доторки (насилля) у вигляді затисків, які ми потім інтерпретуємо як сором та провину, почуття власної недоречності, зайвості. Симптом завжди хвилює нас більше за його причину, і тому хочеться позбутися саме відчуттів у тілі. Здається, якщо воно стане меншим, то і негативних відчуттів стане менше. Позбавлення страждань через тіло відбувається не тільки через голод – емоційне переїдання також спосіб заглушити емоції. Під час психотерапії людина дізнається про причини своїх тілесних відчуттів та вчиться альтернативним способам зниження емоційної напруги. Адже тіло – не винне у стражданнях, воно лише розповідає нам про них.
Дисоціація
Перестати сприймати голод або ситість – не така проста задача. Вона не можлива без віддалення від власного тіла, без процесу, який називається «дисоціація». Звісно, ніхто собі свідомо не ставить за мету дисоціацію, вона приходить сама, як симптом. Але якщо запитати себе: «Для чого вона з’явилася?», одразу з’являється простір для роздумів. Часто дисоціація виникає тоді, коли відчувати болісно, коли почуттів і думок стає так багато, що людина не може з ними впоратись.
Часто дисоціація виникає тоді, коли відчувати болісно, коли почуттів і думок стає так багато, що людина не може з ними впоратись.
Тут розлади харчової поведінки певною мірою схожі на самопошкодження, тобто селф-харм. Люди, що мають таку звичку, не хочуть покінчити життя самогубством. У такий спосіб вони перемикаються з болісних думок та емоцій на реальний біль у тілі. Це відчуття полегшення викликає залежність, і у терапії ми пропонуємо альтернативи заземленню – техніки дихання, медитації, усвідомлення думок та інші. Компенсація спортом або випорожненням шлунку, голод і переїдання до забуття (коли ми їмо кілька порцій одразу, наші рецептори втомлюються і виникає ефект анестезії) дуже схожі за своїм механізмом.
Контроль
Наше життя – хаотичне, але часом цей хаос починає панувати і у нас в голові. Буревій емоцій та думок дуже хочеться впорядкувати, але перше, за що хапається людина – зовнішній світ. Ілюзія контролю над власним тілом дає відчуття, ніби ми контролюємо увесь хаос, зовнішній і внутрішній. Ми перфекціоністично контролюємо те, чи отримує наше тіло їжу та задоволення, коли це відбувається та як. Такий спосіб впоратись і справді дає тимчасову впевненість, почуття влади над собою та своїм світом. Проте усі історії контролю над тілом говорять про те, що його ніколи не буває достатньо. Ідеал постійно відсувається далі й далі, а у погоні за ним людина втрачає себе. Насправді буревій у голові не вщухає від контролю, а лише посилюється. Впоратись із ним допоможуть зокрема усвідомлене спостереження та прийняття.
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО У ВАШОГО ПІДЛІТКА РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ
Як я вже зазначала вище, підлітковий вік – це складний період. У цей час тіло змінюється так само швидко, як у перші три роки життя. А за цим тілом – доросла людина, особистість, яка переживає ці зміни і не знає, як із ними впоратись. Тому, коли ваш підліток ховається в своїй кімнаті і каже, що ви його не розумієте, спробуйте прийняти це, адже, скоріше за все, це правда. Але якщо ваш син або донька починає ховати їжу, сильно схуд(ла) або набрав(ла) вагу, зачиняється в туалеті після вечері чи скаржиться на неконтрольовані напади голоду та постійно сидить на дієтах – це червоний прапор.
У своїй книзі «Війна з їжею» я вирішила описати симптоми-маркери, за якими можна визначити що гра в дієти вийшла з-під контролю і стала ув’язненням. Знати і вміти їх побачити – важливо, аби вчасно почати працювати з образом тіла та переживаннями з приводу їжі.
Симптоми РХП – у думках
Думки – це приватна власність, якою рідко діляться навіть із близькими. Але з соціальними мережами ця межа стала розмитою, в інстаграмі люди публікують думки та переживання назагал, існують навіть сторінки, на яких дівчата викладають «прогрес» свого голодування. Як психологиню мене це засмучує, адже це пропагує розлади психіки, популяризуючи серед аудиторії «рішення» для переживань, яке згодом руйнує здоров’я думок та здоров’я тіла. А з іншого боку – це дає нам можливість зазирнути у внутрішній світ інших людей, людей, яким ми можемо кинути рятувальний круг.
Важко відділити думки РХП від власних. Особисто мені, у часи боротьби з анорексією, допомогло прочитати ці думки на папері. Я натрапила на щоденник клієнта з РХП і зрозуміла, що людина інша, а думки – мої. Думки анорексії, булемії, компульсивного переїдання об’єднує категоричність, звинувачення, нав’язливість. До цих думок немає ніякої критики: здається, що саме вони правильні, а весь світ має підлаштуватись. Хочу поділитися з вами прикладами думок, які виникають при розладах харчової поведінки:
«Я слабка, якщо не можу протриматись на дієті/в мене немає сили волі»
«Я не заслуговую на…»
«Якщо я схудну/не їстиму/хворітиму, то заслуговуватиму на любов»
«Ще кілограм і все!»
При цьому так званого ідеалу неможливо досягнути – його не існує. Саме прагнення до цього ідеалу вже є симптомом, адже для чого людині знадобилося бути ідеальною?
«Я жирна свиня, ненавиджу себе!»
Такі думки зазвичай супроводжуються станом паніки, страхом, роздратованістю.
«Якщо я наберу вагу, моє життя – закінчене. Все, за що я так боролася, перестане існувати».
І це не драматизація. Для людини, яка занедужала на розлад харчової поведінки ситуація, усе й справді виглядає так.
«Їжа в мені – бруд. Це огидно. Мені хочеться її позбутися якомога швидше».
Симптоми РХП – у поведінці
Як поводиться людина, думки які заполонили обмеження, правила та сором за тіло?
Ритуали
РХП – це спосіб організувати своє життя за чіткими правилами харчування. Підлітки, які страждають на анорексію, булімію, орторексію або компульсивне переїдання часто намагаються притримуватись жорсткого графіку прийомів їжі, чіткої ваги, калоражу, типів продуктів, які вважають «безпечними» (просто в когось потім є рятівний «зрив», а в когось немає). Ці ритуали, так само, як і думки про їжу/фігуру, займають більшість часу та сил людини. Крім того, вона намагається організувати своє життя таким чином, щоби ритуали не порушувались.
Ізоляція
Для того, щоб інші не вплинули на спартанське виховання тіла, підліток вимушений віддалитись від усіх, хто становить загрозу. Коли дитина віком приблизно 11-16 років надає перевагу спілкуванню з друзями замість батьків, це нормально. Але підліток із розладом харчової поведінки ізолюється від усіх. Він не відвідує вечірок, не зустрічається з друзями в кіно (бо там попкорн), не ділиться переживаннями з кращою подругою або другом. І головне – майже не бунтує. На перший погляд він може здатися ідеальною дитиною: не тринькає гроші, як його однолітки, не приходить додому пізно, весь час сидить за підручниками (людям із РХП притаманний перфекціонізм у всіх сферах життя). Але не варто себе обманювати – він страждає, і не знає, як із цим впоратись. Ви можете також помітити у вашої дитини жадібність, зокрема й щодо їжі. Проте насправді це не жадібність: якщо він поділиться їжею, не зможе розрахувати калорії або вагу. Крім того, можливо, що це його єдина «дозволена» їжа на день, а ви просите щоби він нею поділився із сестрою. Звісно, що у відповідь побачите роздратування та страх.
Компульсиви
Будь-яке порушення ритуалів викликає паніку, страх, сильне почуття провини. І багато хто намагається цю провину спокутувати: через «очищення» препаратами або пальцями, а також компульсивний спорт – виснажливі тренування, цілоденні прогулянки. Зрозуміти, що ваш підліток не просто спортивна душа доволі легко: компульсиви він намагається приховувати (наприклад, тренується вночі) та виправдовувати (переконувати, що обожнює біг).
Це може бути самопошкодження або нав’язливе намагання нагодувати всіх довкола. До всіх цих речей треба ставитись із розумінням та співчуттям – ваш підліток намагається впоратись із величезною напругою, тож треба відбирати не засіб, а працювати у терапії із першочерговою причиною.
З фізичних проявів розладів харчової поведінки ви можете помітити сильні і раптові зміни у настрої (адже РХП часто супроводжується депресією та біполярним розладом), зміни у вазі (раптове зниження, або так звані хвилі – між анорексією та компульсивним переїданням насправді не така велика різниця, тому людина легко переходить від одного до іншого). Також це апатія, безсилля. Часті захворювання шлунково-кишкового тракту, болі й зниження імунітету загалом. Проблеми з концентрацією та розлади сну, фіксованість думок та безкомпромісність.
До всіх цих речей треба ставитись із розумінням та співчуттям – ваш підліток намагається впоратись із величезною напругою, тож треба відбирати не засіб, а працювати у терапії із першочерговою причиною.
Якщо ви помітили такі зміни із вашим підлітком, не вступайте у пряму конфронтацію, не обмежуйте його ще більше. Краще поділіться власними почуттями та переживаннями, спробуйте не тиснути, а бути готовими до контакту. І найголовніше – зверніться по допомогу до професіонала!
ЯК ДОПОМОГТИ ПІДЛІТКУ ОБРАТИ ЖИТТЯ, А НЕ ОБМЕЖЕННЯ
Якщо ваш підліток згасає у правилах та обмеженнях, будує своє життя довкола дієт і вперто відмовляється приймати своє тіло – легко втратити власну рівновагу. Можливо, ви і самі забули як це – вечеряти без сварок, умовлянь та сліз. Якщо ваша дитина страждає на розлад харчової поведінки, найважливіше – не загубити себе.
Піклуйтеся про себе
У постійній боротьбі за дитину батьки часто гублять себе. Не забувайте пообідати, виспатись та навіть сходити на прогулянку з друзями. Приймайте підтримку від близьких та друзів і не зволікайте з власною терапією. Ви знаходитесь у стані постійного стресу та знецінення, і це може стати причиною, чому зранку не хочеться вставати з ліжка. Вашому підлітку потрібна ваша стабільність і впевненість. Лише тоді він зможе спертись на вас, поступово відбудовуючи довіру до свого тіла. Залишайтесь у контакті зі своїми емоціями та думками. Якщо ви втомились, ображені та налякані – зізнайтесь в цьому собі, це ж нормальна реакція!
Змістіть фокус з їжі та тіла
Взагалі не говоріть з дитиною про їжу чи тіло (хіба що для того, щоб пояснити як воно працює). Якщо ви хочете зробити їй комплімент, спробуйте відмітити таке:
Виглядаєш щасливою, аж сяєш.
Я пишаюсь тобою!
У тебе чудово виходить.
Мені подобається твій гумор.
Поспостерігайте за власними думками про тіло та харчування. Можливо ваші стосунки з собою також складні? Запитайте себе, чи не живете і ви в ув’язненні правил? Тривога з приводу власного тіла – також привід звернутись до терапевта, адже ви можете несвідомо транслювати її дитині.
Тест на сприйняття тіла та стосунків із їжею можна пройти тут.
Важливо створити атмосферу затишної сімейної вечері, у якій головне – не страви, а спілкування. Не заглядайте одне одному в тарілки, а натомість спробуйте поділитись тим, як пройшов ваш день, веселими спогадами з родинної подорожі та жартами. Навчіть підлітка знімати стрес і перемикати увагу з калорій на щасливий час разом із близькими. Спробуйте запросити свого підлітка так: «Можеш просто посидіти з нами? Твій тато саме розповідає про…» Але не ображайтесь, якщо він поводить себе із острахом, вигадує причини не прийти.
У будь-якому випадку рефідінгом, тобто процесом відновленням ваги, мають займатися лікарі та профільні фахівці, аби зробити все правильно. Тому видихніть спокійно й постарайтесь не сприймати цей процес як свою відповідальність.
Емоційна близькість замість авторитарності
Усвідомте, що батьки не можуть і не повинні контролювати геть усе. Ми не можемо взяти на себе відповідальність, тобто звинуватити себе, у хворобі своєї дитини, так само як і не можемо змусити її не хворіти. Якщо ви оберете авторитарний підхід до боротьби з РХП – «Поки не доїси, не встанеш!» – натрапите на потужний супротив. Підлітку доведеться добряче помудрувати, аби знайти вихід для збереження своєї хвороби, але він його знайде.
Значно краща стратегія – встановити близький контакт, настільки довірчий, наскільки це можливо. Розкажіть про те, як самі переживали підлітковий вік, згадайте як тоді ставилися до власного тіла. Не тисніть із щирістю у відповідь – ваш підліток відкриється вам тоді, коли це стане для нього безпечним. Будьте щирими й щодо власних переживань. Ви можете розповісти про те, що почуваєте себе розгубленими. Зрештою, запитайте свою дитину, як її підтримати.
Спілкуючись з дитиною, ви будете чути неправду, але це частина правил гри РХП. Той сором, який проживає ваш підліток, дуже хочеться приховати. Це не агресія проти вас, натомість ваша дитина просто намагається захистити свої уявлення про світ. Саме вони зараз здаються їй єдиним джерелом підтримки.
Не йдіть у бій самі
Любов батьків – чарівна і сильна річ, яка може дати дитині віру в себе, проте для одужання від розладу харчової поведінки все ж необхідна системність та механізми психотерапевтичного впливу. Найкраще – звернутись за підтримкою до вузько направленого спеціаліста, бо не кожен психолог та психотерапевт підготовлений до роботи з РХП. А краще – до цілої команди спеціалістів: дієтолог, психіатр і психотерапевт. В Україні є три провідних центри з лікування розладів харчової поведінки: це стаціонарний центр Redefine та амбулаторні B-Центр і Баланс.
Що НЕ МОЖНА казати підліткам
«О, ти так схуд(ла)!»
«Бачу, що ти набираєш вагу»
«Ти так поправилась(вся), щічки з’явились!»
Ці та будь-які інші розмови про форми тіла – табу.
«Ти поводиш себе не нормально!»
«Це все твоя хвороба!/ Ти як псих!»
«Як я втомилась(вся) від твоїх істерик»
Це засвідчує, що ви не витримуєте підлітка, а отже – не є для нього стабільною опорою.
«Просто заспокойся!/Просто перестань рахувати калорії/ Просто їж нормально!»
«Ти неможлива(ий)! Не вмієш нормально спілкуватися!»
«Невже ти не можеш поводити себе по-іншому!»
Бо ні, поки не може! Це єдиний спосіб впоратись.
«Це просто такий вік/така фаза/це пройде»
Це знецінення. Уникайте будь-якого знецінення.
«Он, подивись як твоя сестра себе поводить, чому ти так не можеш?»
Будь-яким порівнянням – ні.
«Візьми себе, врешті-решт, у руки!»
«Ну чому ти в нас такий з’явився! У нас у родині наче все нормально, один ти вийшов не такий»
Дитина це завжди симптом сім’ї, ніколи не відокремлюйте її та не перекидуйте на неї всю відповідальність за проблеми у родині.
Увага: ваш нестерпний здоровий підліток
Здоровий підліток не означає приємний, а тим паче спокійний. Частіше навіть навпаки – коли анорексія, булімія та компульсиви зникають як головна опора, на вас чекають неконтрольовані спалахи гніву, образи, хлопання дверима та знецінення ваших старань. Це – хороший знак. Голод або компульсиви дають тимчасове звільнення від думок і бурхливих емоцій. Усе витіснене, заховане глибоко всередині рано чи пізно почне виходити назовні. Уявіть собі дамбу, яка стримувала потужну річку протягом кількох років, а потім цю дамбу довелось забрати. Найкраще, що ви можете зробити – витримати. Бути стійкими та стабільними, дати підлітку можливість направляти агресію в конструктивні русла – спорт, мистецтво, хоча б битви подушками. Дайте йому власний простір, можливість злитися на вас, але й захищайте особисті межі. Якщо вас ображають – ображайтесь, кажіть про свої почуття (але не треба викликати почуття провини – це небезпечно!).
Для того, щоб емоції були контрольованими, треба не позбавитись них, а навчитись слухати, розпізнавати і розуміти.
Поясніть підлітку, що злитись – нормально, так само як плакати чи радіти, але не слід шкодити цією агресією іншим. Це все – процес, і незабаром дитина сама навчиться регулювати свої емоції. Найголовніше, що треба пам’ятати: для того, щоб емоції були контрольованими, треба не позбавитись них, а навчитись слухати, розпізнавати і розуміти.
