Історія будь-якого клубу складається не тільки з трофеїв та рекордів, а й з самих матчів. І цей поєдинок точно увійде в літопис закарпатського клубу. І не тільки досягненням – «Минай» перший в історії регіону клуб, який піднявся так високо в цьому турнірі за часів незалежності України. А й самим матчем. Який був просто переповнений емоціями, драмою та сльозами радості в кінці.
Про це повідомляє інформаційний департмент клубу.
Цього поєдинку не дарма вболівальники «Минаю» (як і фанати «Інгульця») чекали 3 з половиною місяці. Обидві команди видали хороший футбол. Звісно, не було карколомної відкритої гри з десятками моментів. Але ж всі розуміли: це Кубок – і ціна помилки тут дуже висока. Тому і грали обережно, виважено, але якісно.
І за такого тиску наша команда виглядала дуже пристойно. І це попри те, що це була перша офіційна гра після зими. І попри те, що зі старту наша команда грала відразу з трьома новачками (Ткачук, Никитюк, Оринчак). І попри те, що «Інгулець» мав ще свіжі спогади і досвід з минулорічного турніру, де їх тільки «Шахтар» у фіналі зупинив.
Як зізнався на післяматчевій прес-конференції головний наставник команди Василь Кобін, він був дуже задоволений першою офіційною грою цієї весни. Задача нашої команди була проста – грати у свій футбол та не давати цього робити супернику. «Наші футболісти зробили те, що ми їх просили, - розповів після гри В. Кобін. – Вони дотрималися тактичної схеми. Ми детально вивчили «Інгулець». Ми знали, що вони грають довгими передачами, багато закидують м’яч на нападників. До речі, Січінава мені дуже сподобався, який чіплявся за кожен м’яч. Але ми були готовими до цього».
«Минайці» були доволі обережними і просто так не розставалися із м’ячом. Насичений центр поля (Вагін, Ткачук) не дозволяв супернику будувати позиційні атаки, а швидкі фланги (Пиняшко, Глагола) за допомогою фулбеків (Жичиков, Стасюк) допомагали швидко рухати м’яч до чужої штрафної. Особливо це вдавалося в середині першого тайму. Наша команда вміло знайшла проблемний лівий фланг оборони у гостей і завдяки швидким атакам атакували саме звідти. І якщо на 28-ій хвилині все завершилося не сильним ударом Пиняшка, то через дві хвилини Василь класно ще раз увірвався у штрафну, пробив у дальній кут і потрапив у штангу. А Глагола, який і починав цю атаку, опинився у потрібному місці поруч і добив круглого – 1:0.
Далі, що важливо, «минайці» вміло контролювали м’яч до самого свистка на перерву. Єдине, коли помилилися – на 37-ій хвилині, коли Січінава зачепився за м’яч і перекинув голкіпера, але захисники спокійно зупинили круглого і не дали продовжити атаку.
На початку другого тайму чвертьфіналісти грали трохи спокійніше – очевидно, Кобін, як і його опонент, трохи заспокоїли футболістів і змусили грати не так емоційно. І це варто було зробити, адже до перерви арбітр показав 5 (!) жовтих карток (з них 4 гравцям «Інгульця»). Можливо більш спокійний тон завадив нашій команді. Адже на хвилину втратили концентрацію та впустили класний навіс у штрафну від Балана і неймовірний стрибок та удар головою Мішуренка у ближній кут – 1:1.
Проте наша команда прийшла до себе досить швидко. І вже на 63 хвилині міг виводити свою команду вперед новачок команди Оринчак – пробивав з правого флангу, Шуст перевів удар на кутовий. Ще через 4 хвилини Ткачук пробивав з правого флангу – не надто сильно.
В останні 15 хвилин, до всього іншого, у «минайців» з’явилися і фора в одного гравця – занадто грубо зіграв півзахисник «Інгульця» Фатєєв, прямо ногою в’їхавши у «минайця», і отримав пряму червону картку. Закарпатці могли скористатися більшістю – були небезпечні моменти у Нурієва (пробивав зі штрафного), Ткачука (завершував подачу з флангу і потрапив у хрестовину), Микуляка (пробивав здалеку і над дальньою дев’яткою).
Такий темп гри продовжувався і у овертаймі – першому в історії «Минаю» на цьому стадіоні. І не сказати, що «Інгулець» занадто страждав від меншості – команда швидко перебудувалася в 5 захисників і вміло перехоплювала наші атаки. І незважаючи на це, завершувати справу «Минай» міг до пробиття пенальті – забий свої моменти Жичиков, Маїк чи той же Микуляк.
Але доля цього матчу мала бути вирішена саме у серії післяматчевих пенальті. Футбольна лотерея завжди насичена емоціями та переживаннями (зокрема, повного стадіону вболівальників), але ця серія перевершила себе і вийшла справжнім трилером. Важко навіть порахувати, скільки раз удари були вирішальними: після промахів Карнози та Стасюка «Минай» програвав 1:3. І не тільки програвав. Попович другий удар Коваленка відбив, але арбітр не зарахував сейв і змусив його перебивати (на думку судді, Попович стрибнув раніше свистка). І навіть такі психологічні перепади не зламали голкіпера «Минаю». Він витяг удар Бартуловича, а потім Квасного, а він пробивав 5-им і забий гол – «Інгулець» у фіналі. Далі – ще важче. 6-ий пенальті пробивав сам Попович і переміг Шуста. Але не хибили і футболісти «Інгульця». Коли не забив Жичиков, то вболівальники «Минаю» важко видихнули і вже не мріяли про півфінал. Але знову виручив Попович. І виручив, коли пробивав його колега Шуст. 6:5 у надзвичайно емоційній серії пенальті і «Минай» у півфіналі.
Як казав на післяматчевій прес-конференції Василь Кобін, йому ця перемога наснилася вчора зранку (тому що заснув перед грою лише о 5-ій ранку). І була здобута саме в пенальті. І ось не вір тепер у сни, особливо сни головного тренера.
І у мрії стали реальністю. «Минай» дощовим холодним вечором перегорнув ще одну сторінку в своїй історії. Успішну сторінку. Попереду – півфінал Кубка України.
