Карпати – найбільш лісистий регіон. Вони займають 7,4% території України, на якій зосереджено 20% лісів. Лісистість Карпат (40,2%) у 2,5 рази перевищує цей показник по країні. Тут ростуть 70 видів деревних порід і 110 чагарникових. В лісах Карпат переважають насадження смереки (41%), бука (35%), дуба (9%), ялиці (4%). Інші листяні й хвойні породи (сосна, береза, вільха, ясен, клен) займають 6% площі всіх лісів.
Карпати характеризуються великим діапазоном висот, наявністю схилів різної експозиції, ґрунтів різної потужності й родючості, мають всі передумови для формування різноманітних типів лісу. В грудах і сугрудках формуються такі групи типів: у дубових лісах – діброви і судіброви, в ялицевих – яличини і суяличини, в букових – бучини і субучини, у смерекових – смеречини і сусмеречини тощо. Наявність постійної домішки у корінних насадженнях дає можливість виділити такі типи лісу, як ялицеві діброви, ялиново-букові суяличини, якщо домішки немає, то виділяють чисті смеречини, бучини і т. п. типи лісу. Нині в Карпатах виділено понад 70 типів лісу (3. Ю. Герушинський, 1988), які для господарських цілей об’єднують (в групи, підгрупи) до 14 типів лісорослинних умов. Ми також будемо групувати типи лісу Карпат, враховуючи природні умови та гірський рельєф, і описувати їх за вертикальними поясами.
У долинах і передгір’ях Закарпаття та Прикарпаття ростуть дубові ліси. У передгірському поясі Закарпаття переважають насадження дуба звичайного й скельного. Нижня їх межа проходить на висоті 150-200 м, верхня – до 600 м над р. м. Дубові ліси мають багату рослинність. Крім дуба тут ростуть бук, граб, липа, а у вологих місцях – ясен, ільм, в’яз, берека та ін. Підлісок утворюють ліщина, свидина, бірючина звичайна, клен татарський, глід, кизил. Трав’яний покрив представлений мегатрофами: зірочником, маренкою запашною, копитняком, зеленчуком, анемоною, дріоптерисом чоловічим тощо. На глибоких свіжих і вологих ґрунтах у верхній межі поясу дубових лісів ростуть високопродуктивні буково-дубові деревостани, де бук поступово витісняє дуб. Тільки на південних схилах великої крутизни з кам’янистими ґрунтами дуб стійкіший і утворює чисті деревостани низької продуктивності (IV-V бонітетів). В таких місцях дуб скельний піднімається до 900-1000 м над р. м.
У Прикарпатті дуб звичайний росте на висоті 450-500 м над р. м. У складі дубових лісів Прикарпаття крім вказаних вище порід трапляються ялиця біла, бук, а на окремих ділянках – і смерека. Тут найбільші в Україні ділянки тису (урочища Княж-двір Коломийського держлісгоспу). У підліску немає таких характерних для Закарпаття теплолюбних рослин, як кизил, бірючина, інші чагарники. У Закарпатській низовині (150-200 м над р. м.) і передгірських рівнинах Прикарпаття (250-400 м над р. м.) переважають вологі грабові діброви (D3), які займають рівні понижені місця на суглинистих опідзолених ґрунтах. У мікропониженнях фрагментами виступають і сирі грабові діброви (D4).
Продуктивність дуба у вологих грабових дібровах характеризується найвищим бонітетом (І-Ia). Перший ярус утворюють ясен, явір, клен гостролистий, липа, подекуди – бук, а другий – граб. У багатьох лісництвах, особливо на Закарпатті, у цьому типі лісу переважають майже чисті дубові насадження штучного походження або сформовані неправильно проведеними рубками догляду.
У північно-західному Прикарпатті крім грабових дібров поширені вологі ялицеві діброви і судіброви (до 400-500 м над р. м.), вище їх змінюють дубові яличники. Найпоширеніші вологі ялицеві діброви і судіброви на середньопідзолистих, глибоких, тяжких суглинках, часто поверхнево оглеєних. Похідні деревостани представлені чистими яличниками.
Деревостан у вологій діброві двоярусний: у першому ростуть дуб звичайний і ялиця біла І бонітету, у другому – ялиця біла з домішкою граба, клена гостролистого. Підліску немає, а у трав’яному покриві переважають вологолюбні мегатрофи.
У Закарпатському передгір’ї на буроземних ґрунтах сформувалися грабові й букові діброви та судіброви з дубом скельним. Свіжі грабові судіброви (С2) Закарпаття мають невеликі площі південних схилів середньої крутизни з неглибокими буроземними ґрунтами. У деревостані переважає дуб скельний (II бонітету), рідше – звичайний з домішкою граба, черешні, береки, осики, груші, берези, клена польового; у підліску – ліщина, крушина ламка, свидина, глід, шипшина, кизил. Свіжі букові і грабово-букові судіброви розташовуються вище грабових судібров, на схилах середньої крутизни з буроземними змитими ґрунтами. Головна порода -дуб скельний II бонітету, а також дуб звичайний, бук, граб, черешня, береза, верба козяча, подекуди берека, клен польовий, осика. Підлісок слабко розвинутий (глід, свидина, ліщина).
Букові діброви (D2) займають пологі схили з глибокими ґрунтами, утворюють високопродуктивні деревостани. Трапляються вологі букові судіброви і діброви на пологих схилах північних і східних експозицій з буроземними ґрунтами. У складі насаджень – дуб скельний І-ІІ бонітетів з домішкою бука, граба, берези, осики, верби козячої, береки, вільхи чорної, липи, клена гостролистого. Підлісок рідкий з крушини ламкої, бруслини європейської, вовчого лика, горобини, ліщини. Трав’яний покрив утворюють мегатрофи – зеленчук, зірочник, маренка запашна, рідше – ломиніс, плющ.
На північному макросхилі у Прикарпатті умови різноманітніші: тут формуються ялицеві діброви і судіброви, яличини, суяличини, а також бучини і субучини вологих гігротопів, які (залежно від домішок) бувають дубово-буковими і грабово-буковими. Деревостани у цих типах лісу мають високу продуктивність: ялиця досягає І-Ia (в яличинах) і ІІ-І (в суяличинах) бонітетів. Домішки дуба, граба, бука зумовлені висотою над рівнем моря, іншими чинниками. В районі селища Солотвине трапляється також домішка смереки природного походження; тут же формуються вологі смереково-букові й сирі смерекові суяличини.
Породний склад сучасних деревостанів у Прикарпатті сформувався під впливом господарської діяльності людини і представлений переважно чистими смеречинами чи деревостанами з домінуванням смереки. Нижньогірську частину Карпат з бурими лісовими суглинистими ґрунтами займає буковий пояс. Тут формуються високопродуктивні (І-Ia бонітет) букові деревостани з домішкою ільма, клена гостролистого, явора, ясена. На північному макросхилі Карпат нижньогірський пояс змішаних лісів приурочений до висот 600-900 (1000) м над р. м. Нижні (рідше середні) частини схилів Чорногори, Горган, Чивчинських гір, високогір’я Бескид займають ялицево-смереково-букові ліси, за різною участю цих деревних порід.
У поясі букових лісів Закарпаття переважають свіжі й вологі чисті бучини, свіжі й вологі грабові бучини, вологі яворові бучини і субучини. Верхня межа букового поясу в гірських масивах Боржави, Рівної, Красної, Свидовця й інших на 100-200 м занижена під впливом господарської діяльності людини, насамперед багатовікового випасу худоби, розширення “полонин”.
Оптимальні для росту бука – свіжі та вологі бучини поясу букових лісів. Бук утворює тут одно- і багатоярусні насадження І-Ia бонітетів, де-не-де з домішкою граба, явора, ясена, ільма. Середня висота бука у 100-річному віці становить близько 30 м, діаметр – 40 см, запас деревини – близько 600 м³/га. У високоповнотних бучинах, підліску немає. Зрідка трапляються ліщина, бузина чорна і червона, жимолость. У трав’яному покриві переважають мегатрофи: маренка запашна, зеленчук жовтий, зубниця бульбиста, проліска багаторічна, копитняк, дріоптерис чоловічий. Частину букового поясу лісів Закарпаття займають букові деревостани з домішкою ялиці, які формують вологі грабово-ялицеві бучини, вологі грабово-букові яличини високої продуктивності. Домішку утворюють явір, ільм, клен гостролистий, граб. У долинах річок росте ендемічний для Карпат чагарник – бузок східнокарпатський.
У поясі букових лісів значні площі займають ялинові монокультури високої продуктивності, які легко піддаються вітровалам і пошкоджуються короїдами. Винятково високою продуктивністю в цьому поясі характеризуються культури псевдотсуги тисолистої, запас деревини якої у віці 70 років перевищує 1100 м³/га (Тур’я-Реметське лісництво Перечинського держлісгоспу).
Середньогірський буковий пояс змішаних лісів північного макросхилу Карпат має різний склад насаджень: в нижній його частині (600-800 м над р. м.) переважають ялицево-букові деревостани, а вище (800м надр. р. м.) – ялицево-буково-смерекові.
У нижній частині поясу поширені волога ялицева і смереково-ялицева бучини, волога чиста субучина, волога букова яличина і суяличина, волога смереково-букова яличина і суяличина. Найпродуктивнішою і поширеною є волога букова яличина (D3). Займає вона глибокі буроземи на глинистих сланцях середніх або нижніх частин схилів. У цьому типі деревостани з бука і ялиці досягають Іa-Іб бонітетів, щонайбільших розмірів (висота ялиці до 45 м). Підлісок рідкий (ліщина, жимолость). У зв’язку з високими повнотами насаджень трав’яний покрив представлений мегатро-фами (зубниця залозиста і бульбиста, дріоптерис чоловічий, проліска багаторічна, живокіст лікарський тощо).
На високо розміщених ділянках поясу змішаних лісів (ялицево-буково-ялинових) спостерігаються велика різноманітність типів лісу і значна домішка смереки у насадженнях. Тут сформувалися такі типи, як волога смереково-ялицева бучина і субучина, волога смереково-букова яличина і суяличина, волога буково-ялицева смеречина і сусмеречина, вологі чисті сусмеречини. Поширеним типом лісу є волога буково-ялицева сусмеречина, яка має складні, двоярусні (у першому ярусі – ялиця, смерека, у другому – бук) або одноярусні, високоповнотні, високопродуктивні (І бонітету) насадження. У підліску ростуть бузина червона, ліщина, таволга в’язолиста, жимолость чорна. У трав’яному покриві трапляються зеленчук жовтий, купина багатоквіткова, ожина лісова, чорниця, квасениця, маренка запашна, переліска багаторічна та ін. Основними типами лісу тут є свіжі й вологі смереково-ялицеві і вологі ялицеві бучини.
Вздовж річок, приток, по долинах росте сіра вільха (400-900 м над р. м.), у передгір’ї (до 600 м над р. м.) – вільха чорна. Сіра вільха формує сіровільхові сирі сугрудки (С4) на наносних, алювіальних, намулисто-підзолистих ґрунтах із великою кількістю валунів, близьким заляганням ґрунтових вод. Деревостан утворює вільха сіра (І бонітету) з домішкою осики, берези. У підліску ростуть верби. Трав’яний покрив багатий, представлений такими видами, як підбіл білий та рожевий, хвощ болотяний, кропива, розхідник звичайний, розрив-трава, таволга в’язолиста тощо. Насадження вільхи на свіжих наносах відіграють захисну роль. Із накопиченням ґрунтового субстрату, зменшенням вологості, сіровільхові насадження в нижній частині схилів змінюються буком, ялицею, вище – смерекою.
У передгірському поясі Карпат на відносно широких долинах вільха формує ясеневі й без’ясеневі чорновільхові ольси (D5). Ґрунти там торф’янисті, з шаром торфу до 30 см. Між мікропідвищеннями на поверхню виходять ґрунтові води. Деревостан ясеневого ольсу утворює вільха чорна (І бонітету) з домішкою ясена, вільхи чорної, берези. В підліску ростуть горобина, вовчі ягоди звичайні, калина, жимолость чорна. Трав’яний покрив представлений гігрофільними мегатрофами – калюжницею болотяною, жовтцем болотяним, папороттю болотяною, таволгою в’язолистою, частухою подорожниковою.
Пояс смерекових лісів займає високогір’я Горган, Чорногори, Чивчинських і Мармарошських гір (від 900-1100 м над р. м.) до границі субальпійського поясу, тобто до 1350-1500 м над р. м. і вище. Смерека утворює як змішані, так і чисті деревостани. Високопродуктивні насадження вона утворює в середній і нижній частинах схилів (1000-1200 м над р. м.) гір. На глибоких суглинистих буроземних ґрунтах продуктивність смерекових деревостанів у вологих смеречинах досягає 1000 м³ деревини на 1 га. На висоті 1100-1200 м над р. м. і вище продуктивність ялинників поступово знижується до ІП-ІV бонітетів.
У нижній частині поясу смерекових лісів на висоті 900-1200 м над р. м. основний фон створюють вологі букові яличини, смеречини з невеликою часткою вологих смереково-букових яличин, вологих смереково-ялицевих бучин, вологих смерекових бучин і субучин. Поширені смереково-букові яличини. Деревостани мають два яруси: у першому ростуть смерека, ялиця (10-30% ), у другому – бук, явір, клен гостролистий, ільм. Ґрунти відносно глибокі й родючі; насадження смереки довговічні, високопродуктивні (І-Іa-Іб бонітетів). Загальний запас деревини – 1000-1200 м³ на 1 га. Складні й змішані з буком та ялицею насадження не тільки високо продуктивні, а й стійкі щодо вітровалів, шкідників лісу. Підлісок тут розвинутий слабо (бузина червона, жимолость чорна, горобина, таволга в’язолиста). У живому ґрунтовому покриві трапляються квасениця, чорниця, плевроцій Шребера, звіробій чотиригранний, підлісник європейський, сольданела гірська, проліска багаторічна, чоловіча папороть, гілокомій блискучий та ін.
Верхня частина поясу смерекових лісів займає високогірні схили Горган, Чивчин, Гуцульських Альп, Чорногори в межах висот 1200 (1100)-1550 (1600) м над р. м. Ґрунти тут дуже щебенисті, малопотужні, бурі лісові, трапляються кам’янисті розсипи. Клімат – помірно холодний. Ґрунтово-кліматичні умови несприятливі для росту бука та ялиці, а смерека утворює великі масиви чистих високоповнотних насаджень типу сусмеречин і смерекових суборів, продуктивність яких різко знижується (з І до IV-V бонітетів) із збільшенням висоти над рівнем моря. Підліску немає, зрідка трапляються жимолость чорна, таволга в’язолиста, бузина червона, верба сілезька та ін. Живий ґрунтовий покрив представлений чорницею, ожиною лісовою, квасеницею, папороттю чоловічою, плевроцієм Шребера, гілокомієм блискучим, звіробоєм чотиригранним, рітідіадельфусом трикутним тощо.
Кам’янисті розсипи Горган займають реліктові насадження сосни звичайної і сосни кедрової європейської. Вони утворюють чисті й змішані з березою, смерекою, ялицею насадження різних типів лісу. На бідних кам’янистих ґрунтах, подібних до передборового комплексу, формуються вологі й сирі карпатські бори (А3, А4), соснові мшари (А5); в суборевих типах на кам’янистих і торф’янистих ґрунтах утворилися вологі сосново-смерековий і кедрово-смерековий субори (В3), сирий сосновий і ялиново-кедровий субір (В4), сосновий сумшар (В5). На верхній межі лісу до складу смерекових деревостанів входить кедр, який формує вологу кедрову сусмеречину (С5, к См). З соснових лісів найпоширенішим є смереково-сосновий субір, який має двоярусний деревостан: у першому ярусі росте сосна ІІ-ІП бонітетів, у другому – смерека з домішкою берези, деінде з домішкою ялиці; у підліску – горобина. Живий ґрунтовий покрив представлений зеленими мохами — плевроцієм Шребера, гілокоміем проростаючим, зозулиним льоном, рітідіадельфусом трикутним тощо. Багато чорниці, брусниці, орляка.
З кедрових лісів поширений вологий смереково-кедровий субір. У першому ярусі росте кедрова сосна (II бонітету), в другому – смерека, в підліску – горобина, куртини гірської сосни. Трав’яний покрив подібний до смереково-соснового субору. Усі насадження описаних типів лісу відносяться до першої групи лісів і виконують важливу ґрунтозахисну й водорегулювальну роль. Пояс субальпійської рослинності займає висоти 1200-1300 м над р. м. в західній частині Карпат і 1450-1650 м надр. м. в районі Чорногори. На торф’яниках, у долинах снігових лавин гірська сосна росте значно нижче: зарості гірської сосни знайдено на висоті 800 м над р. м. (держлісгосп “Осмолода”). У субальпійській зоні переважають шпилькові й листяні чагарники. Характерним їх представником є сосновий сланець, який утворює зарості на Горганах, Чорногорі, Мармарошських і Чивчинських горах. Висота заростей в нижній частині субальпійського поясу досягає 2 м, а на вершинах гір – лише 20-30 см. Сосновий сланець (сланка сосна) росте, як правило, на кам’янистих схилах.
Гірська сосна залежно від ґрунтових умов, експозиції, зволоження утворює такі типи лісу: гірськососнове криволісся вологого і сирого бору, сумшари вологого і сирого субору й сугрудка. На пологих вологих схилах вздовж потоків поширені зарості зеленої вільхи, яка утворює зеленовільхове криволісся вологого і сирого сугрудка (С3, С4). Вище чагарникових заростей гірської сосни і зеленої вільхи ростуть низькі за рості сибірського ялівцю і рододендрона східнокарпатського. Зниження біологічної стійкості лісів Карпат зумовлено створенням на великих площах колишніх букових змішаних лісів Закарпаття і Прикарпаття чистих смерекових (ялинових) культур. Дуже низьку стійкість мають також смеречини, створені за межами природного ареалу. Вони біологічно нестійкі, значною мірою пошкоджуються опеньком осіннім і кореневою губкою. Смерекові культури, що ростуть на родючіших ґрунтах, характеризуються низькою стійкістю до вітровалу, бурелому, сніголаму. Катастрофічне пошкодження смеречників Карпат вітровалами і буреломами (21 млн. м³) мало місце у 1957 і 1962 рр. Соснові культури, створені на родючих ґрунтах, зазнають негативного впливу від такої хвороби, як сірянка, пошкоджуються сніголамом. Іржастий рак знижує стійкість чистих яличників до бурелому. Букові насадження пошкоджуються стовбурними гнилями. Розвитку цього процесу сприяють механічні пошкодження.
Ліс – складний компонент географічного середовища, що включає рослини, ґрунти, атмосферу, вологість тощо. Г. Ф. Морозов (1949) розглядав середовище як важливу складову лісу, як первинний, головний чинник, від якого залежать інші чинники, вторинні щодо середовища. Обмін речовин між організмами і середовищем їх місцезнаходження (ґрунтом, вологістю, повітрям та іншими його елементами) є найважливішим життєвим процесом, що визначає єдність природних екосистем.
У вирішенні проблем лісогосподарського виробництва, використання та охорони лісових багатств велике значення мають глибоке вивчення лісорослинних умов і опрацювання принципів комплексного районування лісових територій. При вивченні лісорослинних умов особливу увагу необхідно звертати на рельєф місцевості, геологічну будову, ґрунтово-кліматичні умови та інші, передусім, абіотичні, а також біотичні (рослини, тварини, мікроорганізми) чинники.
