Резонансна заява прем’єр-міністра Дениса Шмигаля про необхідність перемовин з українським урядом тих європейських країн, які висловлять бажання офіційно запросити українців на сезонні роботи, спровокувала справжню хвилю обурення. Особливо на Закарпатті, де, за неофіційними даними, чверть працездатного населення — на заробітках.
Наміри головного урядовця забезпечити українцям “легальне працевлаштування терміном від трьох місяців із дотриманням усіх соціальних гарантій і належних умов праці” були тисячі разів прокоментовані та «оскаржені» в соцмережах і на кухнях. За традиціями місцевого закарпатського заробітчанства, прем’єр-міністра навіть позаочі назвали “клієнтом” (це заробітчанським сленгом “посередник”, особа, яка домовляється про роботу та бере відсотки за працевлаштування за кордоном).
Але разом із тим, самі заробітчани на Закарпатті слова прем’єра сприйняли буквально, і люди, які мали плани виїжджати на заробітки ближчим часом, зробили це вже, не чекаючи завершення карантину. Інші, хто має такі ж плани, активно пакують валізи. Тому соціологи кажуть, що намагання уряду врегулювати ситуацію спровокувало на Закарпатті ще більшу хвилю робочої еміграції. А на осінь цього року та хвиля може перерости у справжнє цунамі. Чому? З таким питанням ми звернулися і до заробітчан, і до аналітиків.
Мої спроби розібратися в “заробітчанській” ситуації на Закарпатті розпочалися із розмов на рівні знайомих. Адже, живучи тут, ти не можеш не мати друзів, колег чи родичів, які б не працювали за кордоном.
До цього часу заробітчанські традиції були такі, що на роботу люди виїжджали, як правило, на початку року, тоді поверталися на Пасху, залишалися на кілька тижнів удома (залежно від того, як домовлялися з роботодавцем) і — знову на працю. В основному, в Чехію, Словаччину чи Угорщину.
У 2020-му заробітчанський рік почався так само, але вже на початку березня коронавірус усе змінив. Хто залишився без роботи, повертався додому наприкінці березня чи протягом квітня.
Мої співрозмовники розказали неймовірні історії про цю дорогу додому, яка запам’ятається на все життя. Наприклад, тим, що зазвичай доїхати до Ужгорода чи Мукачева з Чехії бусиком коштує 50-60 євро, а в березні довелося за цю ж послугу заплатити 250-300 євро. І то тільки до кордону. А є взагалі пригодницькі оповіді про те, як кордон переходили через “зеленку”, лісом і вбрід болотом, за ті ж 250 євро. Правдиво — як в’єтнамці чи афганці, яких час від часу ловлять прикордонники в цій же “зеленці” на кордоні!
Втім, поверталися весною додому переважно “безвізники” – тобто, ті, хто за кордоном працював нелегально чи напівлегально, а також ті, хто піддався паніці і боявся захворіти на чужині. Якщо згадати цифри, що озвучували в регіональному антикоронавірусному штабі про самоізольованих громадян, то це близько 20 тисяч осіб (неофіційно на Закарпатті говорять про 250 тисяч заробітчан у різних країнах ЄС). Тому таки можна казати, що багато закарпатських заробітчан цю Пасху не святкували вдома.
Втім, ті з них, хто має дозвільні документи на роботу в сусідніх країнах (посвідки на тимчасове проживання, наприклад, так званий “чеський побит”), а також іноземні паспорти (приміром, Угорщини), свята перебули вдома й одразу ж поїхали на роботу.
— Я зараз їжджу бусиком в Україну за людьми кожні три дні, – розповідає Василь, підприємець, який займається перевезеннями закарпатців до Чехії (ім’я змінене – авт.) – Людей дуже багато зараз їде, як тільки почали випускати з України через Угорщину, одразу отримав багато дзвінків, замовляли місця в автобусі. Чехія виходить з карантину, є знову робота, багато, тому люди їдуть. А що вдома сидіти без грошей? Тим більше, що невідомо, як воно далі буде? – каже чоловік.
На добу нині виїжджає чотири сотні людей
Василь вивозить людей через КПП “Тиса” на кордоні з Угорщиною. Така опція зараз доступна тільки на цьому пункті переходу закарпатського кордону (Словаччина та Румунія залишаються закритими). КПП “Тиса” для виїзду з України відкритий, щоправда, теж не всю добу – а лише з 11-ї до 23-ї години.
Як поінформували в Чопському прикордонзагоні, на ділянці якого розташований цей КПП, за добу на виїзд тут оформляють 450 осіб. Якщо відняти від цієї цифри далекобійників, то можна говорити, що це – до чотирьох сотень громадян. Саме стільки цими днями виїжджає щодня із Закарпаття на роботу в ЄС.
До слова, угорці виставили низку умов до виїзду з комерційною метою через територію своєї країни. Виконавши їх, виїжджати можна і на власному авто. Власне, перед поїздкою треба написати заявку на електронну адресу ugyfelszolgalat@orfk.police.hu, вказати свої паспортні дані з фото, мету комерційної поїздки та посвідчення з місця роботи, ще — місце та час перетину кордону, номерний знак і маршрут автомобіля або мікроавтобуса. Відправивши все це на електронку угорської поліції, треба дочекатися відповіді й тільки тоді вирушати в поїздку.
Крім цього, угорці вимагають також проходити обстеження по приїзді на роботу та дотримуватися карантину протягом 14 днів. Це, якщо працювати заробітчани збираються в Угорщині.
Якщо ж країну перетинають лише транзитом, усі ці заявки можна не подавати, на кордоні лише треба підтвердити офіційними документами, що вас прийме країна призначення, сусідня з Угорщиною. Транзитом через Угорщину ви зобов’язані їхати тільки за визначеним маршрутом і в транспортному засобі, на якому відбувся перетин кордону. Інакше — затримання і депортація, заборона на в’їзд і проживання.
“Заробітчанський перевізник” Василь, з яким ми спілкуємося, розповідає, що перетинати кордон на виїзд зараз важко психологічно: багато перевірок, напружена ситуація, люди налякані невідомим вірусом.
— Але якщо правильно поставитися до ситуації, все можна зрозуміти, – міркує Василь. – Найбільше зараз переживають ті, хто не має офіційних документів на роботу, ці люди не скоро, очевидно, зможуть заробити грошей. Тому розумію тих знайомих, які не поїхали додому з Чехії в Україну навесні, перечекали пандемію, працюючи весь цей час нелегально.
Своєю заявою уряд тільки підбурив закарпатців виїжджати
— Що ж вам розповісти про ситуацію із закарпатськими заробітчанами? Скажу так: я зі своїми друзями уже попрощався, вони виїхали ще два тижні тому, – починає розмову про заробітчан зі мною Федір Шандор, доктор філософських наук, завідувач кафедри соціології та соціальної роботи Ужгородського національного університету. – Їх просто забрали, роботодавець прислав бусик за ними. Так, вони могли побути вдома довше, але зметикували й самі, і — що важливо — роботодавець зметикував: краще поїхати вже, бо неможливо прогнозувати дії української влади бодай на тиждень.
Іншими словами, каже Шандор, усе що зараз зробив український уряд “заробітчанською заявою” – тільки нашкодив ситуації.
— Ці всі заяви прем’єр-міністра та неофіційні заборони для вильотів чартерних рейсів тільки збурили соціум. На фоні скрутної економічної ситуації вони не додають жодного конструктиву. Я би сказав, що це взагалі непрофесійно, таке враження, що навмисно народ підбурюють виїжджати зараз. Типовий заробітчанин сидить, читає ці новини, і каже, мовляв, та йдіть ви зі своїм регулюванням — і їде з країни, доки не пізно.
Насправді, зауважує Шандор, зараз у Європі гостра нестача кадрів, і цю ситуацію можна використати на користь українцям.
— Багато підприємств через кризу мінімізують витрати, наприклад, те, що раніше можна було віддати на аутсорсинг, роблять своїми силами, бо це дешевше, а відтак, їм потрібно більше дешевої робочої сили. Якщо раніше на фермах збирали тільки калібровані овочі чи полуницю, зараз через продовольчу кризу збирають весь урожай, і знову ж таки, треба більше робочих рук. Це розуміють українці, тому з області зараз виїжджають, хто і як може.
Проблеми з роботою за кордоном є в людей, які не мали легальних дозволів на неї. Але поки є ресурс, вони зараз робитимуть ці дозволи та документи, тут заробітчанство традиційне, тож у людей є досить горизонтальних зв’язків.
Тому нині й спостерігаємо на Закарпатті масовий виїзд за кордон. Потік справді великий. Заробітчани виїжджають “чартерними бусами” туди, де їх чекають роботодавці.
Ми прогнозуємо, що в жовтні ця ситуація буде катастрофічною. Річ у тім, що після виходу з карантину в тій ситуації, в якій опиниться країна, понад 25% громадян залишаться без роботи. Карантин і дистанційний спосіб роботи показав роботодавцям, що велику частину найманих працівників можна не утримувати, бо їхню роботу можуть виконати інші. Це потенційні голодні безробітні. Очевидно, що абсолютна більшість із них просто поїдуть за кордон, їх чекають Німеччина, Австрія, Чехія. Гроші на це знайдуть.
Я за однакове оподаткування для всіх, інакше – це офшорний бізнес
А от закарпатська обласна депутатка Ірина Мацепура (має мандат в облраді від Рахівщини, гірського регіону Закарпаття, що тривалий час утримує лідерство за кількістю заробітчан) вважає правильним, що уряд розпочав дискусію із заробітчанами:
— Заява прем’єра Шмигаля про те, що важливою передумовою виїзду на роботу за кордон є легальне працевлаштування строком від трьох місяців із дотриманням усіх соціальних гарантій та належних умов праці українців мені не видається такою страшною, як її сприймає більшість. Я очолюю велике деревообробне підприємство на Закарпатті, й питання трудової міграції нас торкається напряму. Багато моїх співробітників практикують виїжджати раз у році на три місяці на заробітки. Раніше вони брали відпустку та писали заяву за власний рахунок, потім поверталися і працювали далі. Такі заробітки практикують дуже велика кількість людей на Рахівщині. Це різні вікові категорії: від випускників шкіл до працездатних пенсіонерів. Я не заперечую проти такої практики своїх підлеглих. Більші економіки сусідніх країн можуть запропонувати широкий спектр роботи і гарні гроші. Чому ж ні? Але в той же час, я розумію, що вони заробляють ці кошти десь і за рахунок підприємства, і за рахунок інших наших працівників.
Я завжди акцентую на питанні податків, бо вони – головне джерело наповнення державного бюджету і тих сум, які будуть з нього витрачені на різні соціальні потреби людей: пенсії, навчання, медицину.
Ми зараз перебуваємо на стадії активного відтоку робочої сили, – каже Ірина Мацепура. – Але ця робоча сила – і легальна, й нелегальна – отримала від держави навчання, лікування, таку-сяку інфраструктуру, залишила тут своїх батьків отримувати пенсії чи дітей, які навчаються в державних школах, часто дружини заробітчан отримують соціальні виплати (так звані “дитячі»). Але все це — за рахунок податків тих людей, що працюють в Україні!
На нашому підприємстві ми рівняємося на чеську середню плату 100 крон за годину, це приблизно дорівнює нашим 100 гривням. Але в Чехії наш нелегальний заробітчанин отримує всі 100 крон на руки і не сплачує жодних податків. А в нас ми зі 100 гривень маємо заплатити 15% прибуткового податку, 1,5% військового збору, нарахувати на заробітну плату 22% єдиного соціального внеску. А ще треба сформувати резерви на відпускні, лікарняні та інші соціальні затрати, включаючи військову службу працівників, яким ми маємо виплачувати середню заробітну плату. І залишається в кращому випадку 50 гривень за годину. То хто переможе в битві за працівника? Звісно, нелегальний роботодавець!
Майже завжди, коли починаю розмову про заробітчан і податки, отримую критику, – каже Ірина Мацепура, – мені апелюють, мовляв, заробітчани перераховують в Україну свої гроші й своїми покупками фінансують нашу економіку. Я не приймаю такий доказ, бо наші працівники також своїми зарплатами фінансують економіку, але при цьому ще і платять всі податки. Тому вважаю, що урядові на часі починати розмову про легальні заробітки за кордоном та їх оподаткування. Бо у разі, якщо держава й далі не втручатиметься в питання регулювання найму робочої сили і не забезпечить рівного оподаткування для всіх працюючих, хоч усередині держави, хоч за її межами – сильніші економіки просто побанкрутять слабші держави, а нелегальні працедавці — легальних.
Нині на Рахівщині ситуація із заробітчанами не є якоюсь позаштатною, насправді, поприїжджали під час карантину якісь тисячі людей. Більшість давно працюють за кордоном і живуть там, повернулися зараз тільки ті, хто мав “ліві” документи чи виїжджав за безвізом. Звісно, ці люди втратили нагоду виїхати на заробітки знову, тому вони цими розмовами на рівні уряду обурені. Але те, що вони не зможуть виїхати за кордон найближчим часом, якогось колапсу на Закарпатті не спричинить. Ми все-таки не той регіон, звідки масово їздили на сезонні заробітки. Закарпатці, які працюють за кордоном, там уже давно, у значній більшості – легалізовані. Ті, хто матиме бажання виїхати на роботу, знайдуть, скоріш за все, можливість легалізуватися. Ну а чи вдасться втримати теперішньому урядові закарпатських робітників в Україні — подивимось.
Тетяна Когутич, УКРІНФОРМ
