У Карпатському регіоні живе 8 тисяч особин бурого ведмедя, але на українській території їх найменше.Цьому сприяє браконьєрство, а також те, що заготівельники лісових ягід і грибів буквально не лишають ведмедям дикого місця в Карпатах. Про це читайте в матеріалі журналістки Тетяни Когутич для Укрінформ.
Дикі звірі в Карпатах жили з “безвізом”, коли українці про нього ще й не мріяли.
У Карпатському регіоні живе 8 тисяч особин бурого ведмедя — на території Польщі, Словаччини, Румунії та України. В Україні їх найменше з-поміж карпатських країн — усього близько 300 особин. У сусідній Словаччині, є півтори тисячі ведмедів, в Румунії — понад 5 тисяч клишоногих.
Чому в нас так мало? Цьому сприяє браконьєрство, а також те, що заготівельники лісових ягід і грибів буквально не лишають ведмедям дикого місця в Карпатах. Тому тварини вимушено частіше конфліктують із людьми. Внаслідок таких конфліктів або люди втрачають (майно чи худобу), або звірі — життя.
Відтак, на полонинах у Карпатах експерти Всесвітнього фонду дикої природи Україна (WWF Ukraine) встановлюють електроогорожі на кошарах і пасіках, щоб віднадити диких звірів від людських обійсть. Адже менше конфліктів — більше шансів для ведмедів, рисей та вовків залишитися живими.
ЩОБ І ВІВЦІ-БДЖОЛИ ЦІЛІ, І ВЕДМЕДІ ЖИВІМи з експертами WWF встановлюємо електроогорожу на вівчарському господарстві Василя Муханюка з Ясіні, що на полонині Шумняска під Петросом. У ватага тут є 300 овець, тож подарунку він радий. Ще б пак: хоч якась нагода поспати ночами і не вставати щоразу на гавкіт собак. Зараз уставати доводиться щоночі, бо вовк до їхньої кошари навідується частенько, цього року навіть є жертви. Біля ватри у колибі ватага Муханюка висять вуха вівці, яку задер вовк. Знайшли, каже пастух, вранці, вовк украв та загриз. Ці вуха потрібні як доказ для господаря худобини, це давня вівчарська звичка — приносити вниз із полонини доказ про “шкоду”, завдану диким звіром. Був цьогоріч у Муханюка вже випадок і з риссю — тварина напала на вівцю, з’їла вим’я та частину кишківника, але вівцю знайшли ще живою, зашили, тож вона вижила. Щоправда, не доїться. Одна радість: вуйко (так гуцули називають бурого ведмедя) ще цьогоріч не навідувався до вівчарів.
Експерти WWF називають такі трафунки “конфліктами”. Як і всі конфлікти, що мають силове вирішення, вони закінчуються програшем однієї зі сторін. Буває, що програють вівчарі, втрачаючи поголів’я, а буває — дикі звірі, вони в таких конфліктах втрачають життя.
От саме задля збереження життів диких тварин у природі Карпат і впроваджується стала практика співіснування, а допомагають у цьому електричні огорожі.
Роман Черепанин
- Це один із напрямків роботи WWF в Україні. Програма вже діє два роки, реалізується в Українських Карпатах та на Поліссі за сприяння WWF Poland і Євросоюзу, - пояснює Роман Черепанин, координатор проєкту Співжиття заради збереження WWF в Україні. - Впроваджується програма з метою вивчення та збереження рідкісних великих хижаків (ведмідь і рись), а також заради зменшення конфліктів між людьми та дикими тваринами. Ми встановлюємо "електропастухи" не тільки на вівчарських господарствах, а також і на пасіках, куди заходять ведмеді. Електроогорожа в цій ситуації – такий собі психологічний дресирувальник. Наштовхнувшись кілька разів на неї, тварина звикає до того, що від цього отримує неприємні відчуття, а значить, підходити більше не варто. Цей рефлекс у диких звірів виробляється завдяки інстинкту самозбереження. Саме так пастух має працювати тут у вівчарському господарстві, а ще — на пасіці лісівника в Брустурах (гірське село в Тячівському районі), куди якраз часто навідується ведмідь і трощить вулики.
Тобто і вівці-бджоли цілі, і вовки, рисі та ведмеді — живі.
АБИКОМУ НЕ РОЗДАЮТЬБогдан Вихор, керівник напрямку “Рідкісні види” WWF в Україні каже, що електроогорожі у фонді не роздають направо-наліво абикому. Вартість такого обладнання - 20-35 тис. грн (залежно від розміру території, яку слід огородити).
Богдан Вихор
- Ми маємо на меті покрити регіон якомога ширше — це раз. І друге — встановлюємо їх там, де є найбільше конфліктів. Про це ми дізнаємося від людей безпосередньо. Розпитуємо вівчарів, працівників Нацпарків і заповідників, агропромислових департаментів РДА й ОДА про те, хто в районі чи області займається випасом на полонинах чи бджолярством і в кого є конфлікти з дикими тваринами, чи зацікавлені вони отримати електроогорожу. Із вівчарями чи пасічниками підписуємо договір про співпрацю, за ним ми фактично надаємо в безкоштовне користування це обладнання, яке є у нас на балансі. Буває і таке, що фермер телефонує через якийсь час і каже, що йому це не підходить. Тоді забираємо і передаємо іншому, або вівчар повідомляє, що він покидає вівчарити. Тобто перепродати електроогорожу чи поставити в селі і обгородити курей — такої опції нема. Ми стежимо, аби вони використовувалися за призначенням. Паралельно моніторимо, чи стало менше конфліктів. Переважно, це працює, і їх таки меншає.
ТОНКОЩІ ВЕДМЕЖОЇ МАТЕМАТИКИ
Богдан Вихор пояснює, що встановлення електроогорож — тільки один напрямок програми. Інший, куди більш затратний та кропіткий — це моніторинг рідкісних великих хижаків.
- В Україні маємо дві території для моніторингу — це Карпати та Полісся. Ми встановлюємо фотопастки, вивчаємо сліди та послід тварин. За послідом є можливість вивчити генетику карпатських і поліських диких звірів, відстежити, як вони живуть, як схрещуються, чим хворіють тощо.
Зі слів Богдана, офіційно в Україні живе приблизно 300 ведмедів та біля 500 рисей.
- Але це дуже неточні цифри. З’являються вони за матеріалами звітів лісівників мисливців і працівників Природно-заповідного фонду, зазвичай зроблених на основі даних про сліди, але річ у тім, що один ведмідь може обходити величезну територію (до 30 кілометрів за день), тож його сліди можуть порахувати одразу в п’яти господарствах. Тому ми на папері маємо п’ять ведмедів, а насправді він один. Ми вважаємо, що в Україні живе близько 300 ведмедів, майже всі - на території Українських Карпат (є випадки, коли сліди ведмедя фіксували на території Українського Полісся). Для порівняння: в сусідній Словаччині фіксують приблизно 1500 ведмедів, у Румунії — понад 5 тисяч особин. Загалом у Карпатах мешкає близько 8 тисяч бурих ведмедів.
ПЕРЕВАЖНО ХТОСЬ ТІКАЄ: АБО ЛЮДИ, АБО ВЕДМІДЬВедмеді вільно пересуваються Карпатами у пошуках їжі та з метою продовження роду, експерти жартують, що у них безвіз із ЄС був іще тоді, коли українці про нього й не мріяли. В Українських Карпатах найчастіше ведмедів можна зустріти в лісах, заростях гірської сосни, ягідниках, особливо в Ґорґанах, на Свидовці, у Чивчинських і Гринявських горах, Мармароському масиві, Сколівських Бескидах тощо.
- Ведмідь не є небезпечною твариною для людини: чуючи людський дух, він, переважно, тікає. Але в Карпатах можна випадково наткнутися на ведмедя, тоді треба бути обережним, не провокувати конфлікт, найчастіше, ведмідь сам іде. Туристам радять у піших походах створювати помірний шум — тоді тварина сама уникне зустрічі, - каже Богдан Вихор.
- Але оскільки туристів останніми роками багато в усіх куточках Карпат, то такі трафунки бувають, є чимало переказів туристів про несподівані зустрічі. Втім, немає випадків, коли ці зустрічі закінчувалися трагічно для туриста. Переважно, хтось тікає — або люди, або ведмідь.
МИСЛИВСЬКІ ВИТРЕБЕНЬКИЧому ж така разюча відмінність у розмірі популяції карпатських бурих ведмедів між Україною і сусідньою Румунією? - питаю у Богдана Вихора. Головна причина — браконьєри та конфлікти, пояснює він.
- Ведмідь — добрий зарібок для людей у горах.
Як розповіли нам місцеві жителі, нині влаштувати мисливський тур на ведмедя у Карпатах коштує 5-10 тис. євро. Організувати таке полювання допоможуть люди, які добре знають ліс і вдачу його жителів.
- Звісно, це річ протизаконна, в Україні ведмідь - зникаючий вид, внесений до Червоної книги, а тому полювання на нього заборонено, - каже Богдан Вихор.
Але є, виявляється, купа людей, у яких свої закони, а за гроші вони готові йти проти законів державних. І хто їм завадить? Вони ж тут, у горах, - “господарі”.
За даними WWF, у Карпатах щороку внаслідок браконьєрства та конфліктів убивають до 15 особин бурого ведмедя.
ВЕДМЕЖАТ ВИКРАДАЮТЬ, А ДОРОСЛИХ ЗАЛИШАЮТЬ БЕЗ ЇЖІ- Ще один момент, - каже Богдан Вихор, — раніше була практика, коли грошовиті пани “замовляли” у місцевих жителів ведмежат. За гроші люди організовували вилов тварин у Карпатському лісі та доставляли їх замовникам. Так організовувалися майже всі приватні звіринці на базах відпочинку України, це саме ті ведмеді, яких потім визволяли з рабства волонтери, частина з них згодом повернулася в Карпати, але вже в Нацпарки у Синевирі чи Галичі (де є центри реабілітації бурих ведмедів, які утримувалися в неволі).
Ще один фактор, який впливає на зменшення популяції бурих ведмедів у Карпатах, пов’язаний із тим, що останніми роками люди буквально не залишають ведмедям місця в горах.
- Заготівельники дикорослих (ягід і грибів) добираються і стають таборами у важкодоступних місцях, ведмедям, відтак, немає ні місця спокійного, щоб ростити потомство, ні достатньої кількості їжі (ведмідь з’їдає до 700 кг ягід, щоб набрати ваги до сплячки), тож звірі вимушені конфліктувати з людьми. Так з’являються страшні історії про те, як ведмідь у селі загриз вівцю, корову чи коня. Це так. Але який у нього є вихід, якщо ви не лишаєте йому ні простору для життя, ні їжі? - каже Богдан Вихор.
І на цьому етапі потрібне втручання держави - як у процес збору дикорослих ягід і грибів, щоб він не був таким хаотичним, так і в попередження конфліктів між хижаками та місцевим населення через впровадження таких превентивних засобів, як електроогорожі, а також розроблення механізму компенсації шкоди, завданої хижаками сільським господарствам і пасікам. Це робота наступних кількох років, - каже Богдан Вихор.
Екологи водночас наголошують, що до співжиття у дикій природі з тваринами повинні ставитися відповідально і жителі Карпат. Інакше через 10-20 років ведмедя і рись у Карпатах можна буде побачити лише на полицях іграшкових магазинів.
Тетяна Когутич, Ужгород-Ясіня
Фото Сергія Гудака
