Зокрема, внутрішніх якостей людини. Закарпатський мандрівник та блогер, організатор тревел-школи на Закарпатті розповідає, що мотивує його та чим загалом для нього є мандри.Після 17 років роботи в офісі з нормованим графіком та усталеними порядками, Віктор вирішив звільнитися та заснувати власний проєкт. «Подорожуй» – це історія про те, як особисті консультації переросли у вебінари, вебінари в тревел-школу, а школа стала основою закритого клубу, а тревел-зустрічі згодом переросли у велику конференцію, яка об’єднала 16 спікерів та кілька тисяч слухачів.
– Розкажи про проєкт «Подорожуй», коли він з’явився та що цьому передувало?– Проєкт з’явився в серпні 2016. Давно турбувала думка, що треба почати ділитись власним досвідом подорожей, але стримував сумнів, що “ніхто це не буде читати”. Сильнішою за ці сумніви було тільки відчуття, що треба щось змінювати в житті. Попередні 17 років я був найманим працівником, ходив на роботу зранку до вечора і не дивлячись на численні подорожі, хотілось чогось більшого. Не знав як цього досягти, тому вирішив робити те чого раніше ніколи не робив – писати про подорожі в своєму блозі.
– Чи таким ти його уявляв, коли створював, яким він є зараз?– Я не мав уяви, що з цього вийде, але на початку взяв за правило робити 1 публікацію в день. Цього дотримуюсь і сьогодні. Ми часто переоцінюємо свою можливість робити великі досягнення і постійно недооцінюємо важливість систематичних маленьких кроків.
Це правило призвело до цікавих процесів. Коли мені здалось, що закінчуються теми для публікація, я почав планувати нові подорожі. Темп зростав і це стало складно поєднувати з роботою. Коли на певному етапі я зрозумів, що ще й можу заробляти гроші, завдяки своєму проєкту, то процес переходу в сферу подорожей став невідворотнім.
Це найкраща робота, тому що поєдную справу, яка мені подобається і в якій розуміюся, з потребами людей, які готові платити за неї.
– Чим найбільше пишаєшся за роки існування проєкту?– Кожного року, проєкт піднімався на якусь “вершину”, яку не уявляв до того. Все що відбулося, було простим еволюційним процесом. Наприклад, особисті консультації переросли у вебінари, вебінари в тревел-школу, а школа стала основою закритого клубу. Або тревел-зустрічі згодом переросли у велику конференцію.
Але якщо потрібно виділити щось одне, то це люди, яких зібрав проєкт і які стали друзями. Подорож – це найкраща перевірка внутрішніх якостей людини. А нас вже дуже багато перевірених. (ред. – сміється) Для мене, як для інтроверта, це щось особливе.
– З чим би хотілося попрацювати краще?– Мені важко так казати, тому що еволюція працює на так, як мені хочеться. Я не хотів водити організовані тури, але в них є потреба і без них проєкт не може функціонувати. Інший приклад, сайт https://podorozhuy.com.ua, який був путівником ближніми країнами і заробляв кошти, але впав на 90% з початком карантину.
Чого я тримаюсь, як основної лінії – це розвитку тервел-клубу, який об’єднав у собі всі проєкти. Також, задумав щороку влаштовувати 4 великі проєкти, одним з яких була січнева конференція про подорожі під час пандемії.
– Розкажи про тревел-зустрічі. Наскільки цей проєкт потрібен закарпатцям?– Ми соціальні істоти і нам потрібне спілкування. А найцікавіше спілкуватись з тими, з ким співпадають інтереси, але є більше досвіду.
Роки три тому, був момент, коли ми повернулись з Ірландії та мені неочікувано подарували два ящики пива Guinness та келихи до нього. Я вирішив не марнувати можливість та влаштував тревел-зустріч. Розказав про чудову країну і подарував всім присутнім по келиху та пиву. А далі, почав запрошувати всіх, хто був у цікавих регіонах. За три роки, було біля 50 тревел-зустрічей, враховуючи, що в 2020 їх майже не проводив.
– Чи популярною є онлайн-школа та яка її основна ціль?– Тревел-школа була популярною, коли функціонувала як окремий проєкт. Трохи більше ніж за рік, в неї було біля 400 випускників. Зараз вона функціонує тільки в межах тревел-клубу і всі нові учасники спільноти мають необмежений доступ до навчання в школі.
Технічно, у школи було дві мети – поділитись досвідом “як треба робити” і що більш важливо, показати “як не треба робити”. Це все призводить до частіших подорожей, економії коштів, віри в свої можливості.
Звісно, є ще філософська ціль – підштовхнути людей до життя насиченого враженнями. Ми всі знаємо цитату Марка Твена, що на смертному одрі будемо шкодувати тільки про те, що недостатньо кохали та мало подорожували. Я його повністю підтримую. (ред. – сміється)
– Нещодавно ви організували чудову конференцію в онлайн-форматі. Що в ній було найкайфовіше для тебе особисто як для людини, яка знає про подорожі дуже багато?– Найкайфовіше було зібрати разом 16 спікерів і пару тисяч слухачів. Особисто, не шукав в конференції якихось технічних відповідей. І від багатьох слухачів чув це саме.
Метою було зібрати людей разом, дати можливість поспілкуватись, «доторкнутись» до мандрівників, яких не зупинила пандемія і надихнутись до нових мандрівок.
Коли ти потрапляєш в скрутну ситуацію, то вихід тільки в тому, щоб далі «гребти» вперед. В той момент, як ми опустимо руки, зруйнується все. Сподіваюсь, мені вдалось підштовхнути людей «гребти».
– Чи була країна, в якій ти хотів залишитися жити після мандрівки?
– Я давно зупинився на думці, що хочу прожити життя в Закарпатті, але бачити світ в подорожах. Всі мої причини говорять «за» Закарпаття, а ті що говорять «проти», доводиться вирішувати.
– Які подорожі особисто любиш найбільше?– Так склалося, що я завжди був обмежений в часі – треба було повертатись на роботу або до дітей, тому в мене випрацювався стиль, коли я їду всього на 5-7 днів, поєдную літак з орендою авто, беру друзів і ми отримуємо максимум вражень за короткий час. Це дуже динамічно і іноді виснажливо, але сильно врізається в пам’ять.
– Розкажи, в якому форматі працює «Подорожуй» під час пандемії та локдаунів?
– Подорожуй з першого дня був онлайн-проєктом, який іноді влаштовував «живі» події, тому все було досить звично. Складність локдауна не в переході в онлайн, а в поведінці людей, їх втоми від навколишніх подій та сприйнятті зовнішньої небезпеки.
Відчутно змінився напрям поїздок. Стало менше закордону і значно більше поїздок та досліджень Закарпаття. Думав, що багато чого знаю в Закарпатті, а виявилось, що навколо безліч цікавих і маловідомих об’єктів.
Читачам можу сказати, що світ не буде таким, як раніше, тому треба усвідомити це, насолоджуватись життям і подорожувати!
Росана Тужанська, Varosh
