Із початком війни в Україні різні передбачення на майбутнє почали користуватися великим попитом. Звісно, цікавитись ними, незважаючи на побожність, почали і закарпатці. Вірити в них чи ні – особиста справа кожного, адже незважаючи на те, що в переважній більшості вони не збуваються, звучать обнадійливо і оптимістично, а зараз багатьом саме таких слів, як кажуть віщуни і віщунки, не вистачає. «Карпатський об’єктив» зустрівся з тими, хто називає себе босорканями і поцікавився, чим вони займається та із якими питаннями приходять до них люди.
Зараз стільки політичних експертів, що й гадалок не потрібно
Марія живе у Міжгір’ї. Соціальних мереж не веде, фотографуватися не хоче. Одразу каже, що фото – то джерело інформації про людину і передавати вона про себе дані нікому не збирається. Прізвище також просить не називати.
«Кому потрібно, ті мене і так знають, а кому ні – хай звертається до інших. Я не пророк і не передбачаю майбутнє, на картах не гадаю, а інформацію про людину чи про її наміри з фото можу зчитати безпомилково. Кажу, хто живий, хто помер, якщо людина відійшла у засвіти, можу назвати причину, якщо її вбили, розповім за яких обставин і хто б це міг бути. Зараз до мене приходить багато родичів військових, які вважаються зниклими безвісти. Питають про синів, чоловіків. Їм хочеться отримати хоча б надію, що ті, кого вони кохають, у полоні, а не мертві. На жаль, це не завжди так. Тоді кажу, де шукати. Утім знайти і забрати тіла наразі не завжди також можливо», – розповідає вона «Карпатському об’єктиву».
Жінка наголошує, що основним її заняттям є не розшифрування даних про людей. Однак зараз так склалися обставини, що саме з цими питаннями до неї звертаються найчастіше.
«У людей горе, не можу відмовити, – продовжує вона розмову. – Ще питають, коли і чим закінчиться війна. Відповідаю, що це тільки Богові відомо. Я не беруться прогнозувати. Зараз стільки політичних експертів розвелося, що й гадалок не потрібно! Вони таке наговорять, що вуха в’януть. Я брехати і вигадувати щось не хочу. Звісно, і самій хочеться, аби якомога скоріше в державі запанував мир, та це не від мене залежить. Зазвичай я людей лікую. Хтось думає, що босорканя – то ворожка. Ні! Я не ворожу, не ставлю приворотів, не наводжу порчу, нікому не заподіюю лиха. Ходжу до церкви і багато молюся, дотримуюся всіх постів. Моя місія – нести добро, а не зло. Найбільше спеціалізуюся на лікуванні безпліддя та посиленні чоловічої сили. Не повірите, але чоловіків до мене приїжджає набагато більше, ніж жінок! Є таке, що одружиться на молодій, а в ліжку вже слабкий. Готовий заплатити будь-які гроші, щоб я його на жеребця перетворила. Тоді я дивлюся, чи не кинув заради молодиці дружину і дітей. Якщо так, то спершу раджу йти до церкви, каятись, просити вибачення у законної вінчаної жінки, у діточок, дати слово підтримувати їх, незважаючи на обставини, що склалися…. Лише після цього можна повертатися до мене і просити про допомогу. Якщо вдівець раптом на схилі літ знайшов щастя, допомагаю одразу. Так само і щодо жінок. Якщо в молодості грішила і вбила в утробі дитинку, то логічно, що не може завагітніти. У такому разі так само відправляю на сповідь, бажано в монастир. Утім якщо людина справді чесна, але бездітна, лікую одразу. І це – не лише трави, але й молитва. Вимолене дитя обов’язково потрібно називати на честь святого, водити до храму, бо воно особливе».
А ще Марія розповідає, що в селі люди її так і називають – стара босорканя, але поважають і не бояться.
«Молоко від корів не відбираю, сварки сусідам не насилаю. Що ж від мене лякатися? Я звичайна людина і зовні нічим не відрізняюся від інших, – посміхається закарпатка. – Часи інквізиції минули. Тепер цьому всьому можна навчитись, бо продають багато книжок. Мене ж свого часу бабуся посвятила у науку. Саме їй усім завдячую».
Наші – думки – насіння, наші неприємності – сходи
Олена Плиска мешкає на Хустщині. Вона не вважає себе якоюсь чародійкою. Каже, що працює з людськими проблемами, але передусім лікує не тіла, а душі.
«Жодне випробування у житті людини не з’являється просто так, – наголошує жінка. – Якщо у нас щось не так, треба знайти причину, розібратися, чому нам на долю випав саме цей іспит. Пішов із родини чоловік. Він же не пішов на третій день після весілля, коли все ще було добре. Треба знайти причину, зрозуміти, що його до цього підштовхнуло. Часом жінка, яка виставляє себе жертвою, сама дала поштовх, але не розуміє цього. Тому ми говоримо, аналізуємо, проробляємо ситуацію. Зазвичай жінки просять повернути чоловіка, але є й такі, які хочуть помститись – або йому, або розлучниці, навести якесь прокляття. Я такого не роблю категорично! Якщо в сім’ї малі діти, «благовірного», повертаю завжди. Але якщо жінка того чоловіка сама від когось із родини «вкрала», відмовляю їй».
Також Олена додає, що у Всесвіті все мудро і там ведеться суворий і чіткий облік добрих та поганих справ людини, тож за все рано чи пізно приходить розплата.
«Хвороби також не випадкові, – переконує вона. – Вони даються нам за певні дії, аби переосмислити життя і почати рухатися в іншому напрямку, змінитися на краще. Коли хвора дитина – це сигнал для матері, а не самого малюка. Усе, що свого часу ми сказали, або подумали – це насіння. Ми його посіяли. Потім воно проростає і стає справами. У нашій голові постійно мільйони думок, ми можемо навіть не звернути увагу, як когось прокляли, побажали зла, позаздрили. Є й таке, що свідомо ненавидимо кума, сусіда. Тому нам даються певні неприємні ситуації, потрапляючи в які нам потрібно замислитись. Ми питаємо себе: «За що, за які гріхи?» А просто час настав і насіння дозріло, дало сходи. А чи не помічали ви, що неприємні ситуації мають здатність повторюватися? Наприклад, жінка вийшла заміж за чоловіка, який на неї підіймає руку. Розлучилася, знайшла іншого, але через певний час той також починає її бити. Чому б це? Адже одного разу вона вже «обпеклася», тож як могла наступити на ті ж граблі? Усе просто. Вона не вирішила конфлікт із першим, не розібралась у собі. Розходитись також потрібно цивілізовано».
Загалом рід діяльності закарпатки більше нагадує роботу психолога, аніж щось надприродне. Але все ж вона вміє, як каже сама, лікувати людей.
«Нас ніхто не карає, ми самі притягуємо до себе ті чи інші проблеми, – переконує вона. – Але їх можна і потрібно вирішити. Я лікую багато захворювань – від зубного болю, ружі, за яку не беруться навіть лікарі, до більш серйозних – захворювань шлунку, печінки, жовчного міхура, знімаю головні болі, болі в суглобах та зцілюю багато інших недуг».
Земля, вода, глина і трави – наш лікар
Василь Сойма із Тячівщини – не жінка. Але каже, що дружина жартома називає його босорканею. Насправді він травник, силу черпає із природи і нею ж лікує.
«Колись, у давнину, не було ні ліків, ні лікарів. Люди зцілювали себе за допомогою того, що поруч – усіляких рослин, каменів, ґрунту, води, яка має неймовірно велику силу. У поєднанні вони діють на організм дуже благотворно. Наприклад, кора осики може позбавити чоловічих проблем. Але для цього брати її потрібно весною, коли цвіте медунка, лише з тоненьких молодих гілочок. Кору можна висушити і запарити в термосі. Приймати малими частинами натщесерце. Є рецепти навіть від раку із 12 трав. Але вони всі різні. Скажімо, в основі якого болиголов – найкраще допомагає при лейкозі».
Крім того, чоловік радить закарпатцям їсти багато яблук та інших фруктів, ягід, овочів, бо вони – це жива їжа, яка «ремонтує» організм. Перед лікуванням рекомендує очистити тіло не лише зовні, але й і з середини, підкреслює, що дуже важливо мати чисту кров.
«Глина також витягає хвороби. Не дарма, до нас у Солотвино їдуть із усіх усюд, натираються глиною і людям стає краще. Наші тіла – це також глина. Тому, як кажуть, клин клином вибивають. Глинолікуванням займалися ще у Стародавньому Єгипті. Це – не нова якась модна наука. Але має значення – накладати холодну чи теплу або гарячу глину. Усе залежить від того, які власне у вас проблеми. У Німеччині, для прикладу, навіть офіційна медицина лікує глиною», – стверджує Василь Сойма.
За словами закарпатця, навіть гірське повітря, лісова свіжість, маленький потічок… можуть людину зцілити, або принаймні покращити самопочуття.
«Самим експериментувати я б не радив. Усе це – ціла наука. Те ж моржування – одні за його допомогою позбуваються всіляких захворювань, інші, без підготовки, можуть просто застудитися. Але скажу одне, що кращого лікаря, ніж наше довкілля – не існує!», – резюмує чоловік.
Як бачимо, закарпатські босоркані живуть у різних куточках області… і можуть бути не лише жінками. Відрізнити їх від інших просто неможливо, привести до них можуть тільки ті, хто знає про те, чим вони займаються. Звертатися до них чи ні – особиста справа кожного, але ті, із ким вдалося поспілкуватись переконують, що не шкодять, а лише допомагають іншим.
Марина АЛДОН
